Буккросинг по-львівськи, або Перехресні стежки книжкового світу

Я вже давно чула про буккросинг і уявляла його чимось середнім між «стихійною» бібліотекою і книжковим секонд-хендом. Насправді, мої уявлення виявилися лише частково правильними і, що вже там казати, доволі примітивними. Буккросинг це обмін книжками, знаннями, думками, це хобі, гра, квест, модний рух, навіть субкультура. Його також називають інтелектуальним видом спорту, а визначення цього терміна з’явилося в останньому виданні оксфордського словника. Буккросинг мобільний як усе наше новочасне життя. Філософія буккросингу – «звільнення» книжок від пилу домашніх бібліотек, від забуття. На сайті книгарні «Є» я вичитала цікаву інформацію про те, як різні люди формулюють для себе мету буккросингу. Хтось прагне популяризувати ідею читання і перетворити весь світ на бібліотеку, хтось – налагодити нові соціальні зв’язки, посприяти створенню нового інтелектуального прошарку суспільства або ж навіть – подоланню буржуазно-капіталістичного принципу привласнення і накопичення.

Найголовніше правило буккросингу – постійний рух книг. Книжку, отриману в результаті книгообміну обов’язково треба відпустити у мандри далі і в жодному разі не «ув’язнювати» її у власній шафі.

Буккросером стати доволі легко, потрібно просто залишити книжку, яка справила враження, якою хочеться поділитись зі світом, у громадському місці (в кафе, парку, поїзді, на станції метро) і зареєструвати її на спеціальному сайті. Поки що в Україні адекватного інтернет-ресурсу для реєстрації книжок немає, http://bookcrossing.in.ua ще не достатньо розвинений. Тож перше питання буккросера-початківця: де?

Вуличний буккросинг я відхилила одразу, сезони дощів-снігів-непогоди не сприяють збереженню книжок (хоча бачила іноземні фото, де книжки на вулицях залишали у спеціальному пакуванні). Кав’ярні, музеї, магазини – теж, бо поки буккросинг не набув значної популярності, а радше – широко відомий у вузьких колах, існує великий ризик, що книжка потрапить до випадкової людини, яка просто залишить її собі і не продовжить естафету. Для початку я вирішила відвідати місця організованого буккросингу, де є спеціальні полиці. Такі полиці, окрім того, що стають зручним місцем для книжкової тусовки, є надзвичайно показовими в плані того, що читають сучасні молоді люди, які книжки їх вражають найбільше. Можливо, така інформація не буде на 100 % об’єктивною, але, гадаю, цілком промовистою. Думається, що книгознавці ще звернуть свою увагу на дослідження книгообігу, який без усякого сумніву, демонструє тенденції молодіжного читання, книжкову моду. Наприклад, з прочитаного в Інтернеті – 2009 року найчастіше «відпускали» книжки Пауло Коельо і Дена Брауна, всі ми добре пам’ятаємо, що твори цих авторів свого часу були справжнім мейнстрімом. Та й в галереї Ом-арт (на жаль, цей прекрасний осередок закрили) я побачила дуже багато книжок знакових, відомих, резонансних, просто класних. Полиця з цієї милої галереї переїхала в кав’ярні «I like» на вул. Галицькій, 8 та вул. Коперніка, 35. Ще одна буккросингова полиця є у книгарні «Є» (пр. Свободи, 7). Книгообіг з допомогою полиць і шаф називається безпечним. Також книгами можна обмінюватися через букрей (пересилання книг поштою від одного читача до іншого) та букринг, особливістю якого є те, що книга повинна повернутися до власника.

Коли я остаточно захопилася ідеєю вільних книжок, постало нове питання, які ж книжки я хочу відпустити. Це питання не таке вже і просте, як видається на перший погляд. Улюблені книжки я маю звичку час від часу перечитувати, часом вони потрібні мені для цитування, одним словом «настільні книги» мають бути під рукою; крім того я колекціоную певні книги, сприймаю їх не лише як цінність духовну, але й як витвір матеріальної культури. Маю правдиву насолоду розглядати, гортати, просто тримати книжки в руках. Такий-от книжковий фетишист. Це я до того, що, мабуть, буккросинг – розвага не для всіх. Багато буккросерів спеціально купують під це діло нові книжки, тобто одну для себе, а одну для світу. Та як на мене, це якийсь хворобливий альтруїзм, тому я вирішила обрати щось зі своєї шафи. Пам’ятаючи, що відпускати непотрібні і нецікаві книжки для справжнього буккросера неприпустимо, я вибрала видання сучасні, у доброму стані, сучасних українських авторів, які мені сподобалися і які я не збиралася перечитувати: «Ми» Тетяни Винокурової-Садиченко і «Сарабанда банди Сари» Лариси Денисенко. Різний непотріб краще здавати в макулатуру, а то вийде прямо як в благодійній акції Peoples of the future, коли діткам в дитбудинки зібрали книжки, серед яких був і різноманітний радянський книжковий мотлох (детальніше тут: http://logvynenko.com/post/blagodijnist-vakarchuka/).

Мій буккросинг дебют відбувся у затишній галереї Ом-арт, де серед різноманітних мистецьких штучок як ще один експонат стояла оригінальна шафа. Книжкам там було добре. Та й вміст полиці приємно здивував (Дереш, Роздобудько, Толкієн, Ільф і Пєтров, Іздрик, Поваляєва, Едгар По, Гомер, Ремарк та ін.), за словами працівників галереї у Ом-арті близько 100 книжок, плюс 50 – на руках у читачів. Ми обліпили мою книжку обов’язковими наклейками, підписали, і я обрала собі заміну – «Кысь» Тетяни Толстої. Повертала вже в «І like». На поличці в книгарні «Є» книжок менше, але і там є цікавинки (Винничук, Дереш, Кононович, Покальчук, Калинець, «Потяг 76» тощо; також тут значно більше книжок англійською мовою). В «Є» я для себе особливо принадної книжки не знайшла, тож просто залишила свою «перелітну пташку» «Сарабанду».

Мені здається, що саме «безпечний» буккросинг може бути найбільш популярним в Україні, оскільки він простий і зручний. Ти даруєш своїй книжці нове життя, не віддаєш її «в нікуди» і отримуєш щось на заміну. Мушу визнати, буккросинг азартна гра: дуже цікаво, який книжковий скарб можна буде знайти наступного разу.